Французький фотограф Рене Мальтет.
René Maltête мав унікальний талант помічати і ловити на камеру курйозні та гумористичні моменти.
Головна особливість робіт Рене Мальтет – це замальовки з натури з вельми несподіваними та несумісними елементами, які часто мають іронічний і навіть філософський підтекст. Мальтет надав ідеї «вирішального моменту» своє власне, кумедне і водночас зворушливе звучання.
Народився Рене Мальтет 8 травня 1930 року у місті Ламбаль, Франція. А займатися фотографією почав ще у юнацтві, віком 16 років, мріючи стати режисером художніх фільмів. З того часу він завоював визнання публіки і тепер по праву вважається одним із найталановитіших французьких фотографів.
Мало хто знає, що Рене Мальтет майже ніколи не розлучався зі своїм блокнотом , куди скрупульозно замальовував схеми майбутніх кадрів. Він мав феноменальну візуальну пам’ять: міг помітити химерний силует або дорожній знак, а через тиждень повернутися на те ж місце з потрібною моделлю. Його «випадковий» гумор найчастіше виявлявся результатом точного математичного розрахунку та виснажливого очікування ідеального світла.
У 21 рік він переїхав до Парижа та став помічником режисера. А через рік, у 1952, Рене розпочав співпрацю з такими відомими майстрами французького кіно, як Жак Таті (Jacques Tati) та Клод Барма (Claude Barma) .
Це був складний час, тому Мальтету, щоб вижити, доводилося працювати одночасно на різних роботах. Перебуваючи у пошуках джерела додаткового заробітку, Рене Мальтет нерідко вдавався до фізичної праці.
Через кілька років, у 1958, він, як і Робер Дуано (Robert Doisneau), став співробітником відомого фотоагентства Rapho . Протягом багатьох років він робив свої шикарні та блискучі фотографії саме для цієї агенції, бо тоді лише в «Rapho» розуміли його творчість і не тиснули на неї, залишаючи можливість бути незалежним творцем.
Ще через два роки Мальтет опублікував свою першу книгу фотографій «Paris des rues et des chansons» (« Париж вулиць та пісень »), куди, окрім знімків автора, увійшли тексти таких відомих французьких письменників та авторів пісень, як Жак Превер (Jacques Prévert), Борис Віанс (Boris Vian), Жорж Брас (Charles Trenet) та П’єр Мак-Орлан (Pierre Mac Orlan). Після цього були й інші книги.
Рене був анархістом, супротивником насильства, пацифістом. Але насамперед він був особистістю, яку не можна зламати жодним гнітом, адже навіть незважаючи на відсутність соціального страхування, пенсії та офіційної роботи він робив свої фотографії та був щасливий. Фотограф, поет, гуморист, один із перших захисників навколишнього середовища, Рене Мальтет мав талант вловлювати смішні та курйозні ситуації у повсякденному житті.
Цікавий факт, що застаріле значення його прізвища у французькій мові — «дурна людина», що в певному сенсі відповідає її незвичайній творчій фантазії. Комічні, поетичні, з тонким гумором фотографії Мальтета публікувалися в різних виданнях по всьому світу, серед них: “Stern”, “Life”, “Epoca”, “Camera”, “Asahi Camera”, а також брали участь у багатьох виставках і були представлені на поштових листівках, покликаних популяризувати і донести.
Філософія Мальтета будувалася на переконанні, що повсякденність — це найкращий театр абсурду, де квитки є безкоштовними для кожного, хто вміє дивитися. Він щиро вважав зайву серйозність головним ворогом людства і закликав колег не ставитися до фотографії як ремесла для обраних. Для нього камера була не інструментом фіксації реальності, а дзеркалом, яке спотворює світ, оголюючи його приховану іронію.
Сучасники згадували, що Рене мала дивовижну звичку — він міг годинами стояти на одному місці, прикинувшись звичайним ротозеєм або робітником. Це дозволяло йому стати абсолютно невидимим для натовпу, що є критично важливим для вуличного фотографа. Люди просто переставали звертати увагу на дивака з камерою, і саме в цей момент у їхній поведінці проступала та сама заповітна невимушеність.
Робота помічником у культового режисера Жака Таті докорінно змінила погляд Мальтета на композицію у кадрі. Саме у кінематографі він підглянув прийом «гег-фотографії», де візуальний жарт будується на контрастній взаємодії переднього та заднього планів. Малььтет переніс екранні мізансцени на живі паризькі вулиці, змушуючи випадкових перехожих грати комедійні ролі, про які навіть не підозрювали.
Незважаючи на світове визнання та публікації у топ-журналах на кшталт Life або Stern , Мальтет нерідко стикався з критикою з боку пуристів репортажного жанру. Радикальні прихильники «чистого репортажу» звинувачували його у надмірній театральності та відході від канонів документалістики.
Самого фотографа це лише тішило, адже він вірив, що майстерно створена ілюзія часом говорить про правду життя набагато більше, ніж сухий факт.
Унікальний стиль Мальтета багато в чому сформувався через хронічний брак грошей на початку його кар’єри. Не маючи можливості купувати багато дорогої фотоплівки, він навчився знімати «в голові», натискаючи на кнопку затвора лише тоді, коли був упевнений у результаті на всі сто відсотків. Така вимушена економія розвинула у ньому неймовірну композиційну дисципліну та точність бачення.
Багато критиків зазначають, що візуальні жарти Мальтета ніколи не були злими чи висміювальними — вони завжди залишалися поетичними та теплими. Навіть коли до його об’єктиву потрапляли людські дивацтва, недосконалості чи курйозні падіння, глядач відчував не зловтіху, а глибоку емпатію.
Фотограф не сміявся з людей, він запрошував людей посміятися разом з ним з абсурдності буття.
Секрет довговічності знімків Рене полягає в тому, що вони є абсолютно позачасовими і зрозумілими без слів у будь-якому куточку планети. Одяг перехожих чи марки автомобілів на задньому плані вказують на епоху, але самі сюжети, збудовані на візуальних метафорах, залишаються актуальними й сьогодні. Малььтет створив універсальну мову візуального гумору, яка не потребує перекладу або додаткових пояснень.
Особливе місце у творчості майстра займає гра зі шрифтами, вивісками та дорожньою розміткою, які в його кадрах раптово набувають абсолютно нового змісту. Мальтет любив знаходити двозначність у звичних міських написах, римуючи їх із силуетами перехожих, черниць чи жандармів. Такі кадри вимагали від глядача секундної паузи, за якою незмінно йшла посмішка осяяння.
Задовго до того, як екологічний рух став світовим трендом, Малььтет використав свої знімки як тиху зброю проти знищення природи та хаотичної урбанізації. Він часто іронізував над тим, як асфальт поглинає паризькі околиці, зіштовхуючи в кадрі самотні дерева з бездушними бетонними конструкціями. Його гуманізм виходив далеко за межі симпатії до людей — він поширювався на весь живий світ, який потребує захисту.
Цікаво, що Малььтет принципово відмовлявся від використання складних технічних новинок, додаткових спалахів або важкої оптики, залишаючись вірним мінімалізму. Він вважав, що надлишок техніки лише відволікає від головного від спостереження за людською комедією. Найкращим його інструментом завжди залишалися власні очі, а камера була лише скромним технічним посередником.
Творчість Рене Мальтета ґрунтується на невідповідності та несподіванці. У його роботах завжди присутній гумор, проте це не просто зображення, а часто й філософське послання глядачеві. Роботи фотографа доводять, що творчість не має меж.
Майстер французького фотогумору Рене Мальтет помер 8 листопада 2000 року. Фото Рене Мальтета здаються випадковими, але багато хто з них був побачений художником у житті і віртуозно відтворено. Вгадати, де воля випадку, а де постановка неможливо. Найчастіше він бачив якийсь сюжет, який згодом реконструював у пам’яті та відтворював. У шістдесяті роки популярним було прагнення до спонтанної фотографії (вплив поняття «вирішального моменту», запропонованого фотографом Анрі Картьє-Брессоном), але всі знали, що знімки не завжди були випадковими (наприклад, історія про відомий знімок Робера Дуано «Поцілунок біля будівлі муніципалітету»)
До речі, у Київській Школі Фотографії є курс Репортаж творчий та комерційний, який допоможе навчитися швидко реагувати на ситуації, відчувати живе дихання вулиць та знімати абсолютно по-новому.