«Поцілунок біля ратуші» Робера Дуано — найтиражованіша фотографія XX століття: 2,5 млн листівок, 500 тис. плакатів і хвиля судових позовів.
«Це поверхнева картка, такі зазвичай продаються легко, як дешеві повії» — так сам Робер Дуано відгукувався про знімок, який приніс йому більше грошей, ніж усі інші роботи разом узяті.
Розбираємось, чому скромний гуманіст визнав постановку, як виграв суди і чому його «дешева картка» пішла з аукціону за 155 000 €. А ще — історія серії «Погляд скоса», знятої прихованою камерою біля галереї Ромі.
Отримавши завдання від журналу Life, Робер Дуано (Robert Doisneau) зробив фотографію «Поцілунок біля будівлі муніципалітету» в 1950 році. Саме вона, стала символом молодості, кохання та велелюбного Парижа, а також принесла фотографу всесвітнє визнання та популярність
“Поцілунок” Дуано здається підглянутим, абсолютно випадковим і вміло схопленим фотографом, – загальна обстановка і певна змазаність кадру, відсутність складної композиції кадру, видають його за цілком реальну мить. Але в житті Дуано був неймовірно скромною людиною, яка на самому початку своєї фотографічної кар’єри навіть не наважувалась фотографувати людей, щоб їх не потривожити. І незважаючи на свої переконання, він був змушений зробити свій найзнаменитіший кадр постановочним. А все лише тому, що не наважувався просто так сфотографувати молоду пару, що цілується. Раптом вони будуть проти, або зустрічаються потай…
На сторінках журналу «Life», разом із фотороботою Робера Дуано було опубліковано кілька інших фотографій поцілунків на вулицях Парижа. А негативи та відбитки знімків були відправлені до архіву, де й пролежали майже третина століття.
Насправді цей знімок став всесвітньо відомим лише в 1986 році, коли був надрукований на постері. «Поцілунок…» Робера Дуано був надрукований на листівках тиражем 2,5 млн. екземплярів, 500 тис. плакатів і ще всюди, де тільки можна уявити, – на календарях, фотоальбомах, завісах… Тому, немає нічого дивного в тому, що одна ця фотографія принесла Роберу Дуано більший дохід!
Проте, є й зворотний бік медалі широкої популярності. Після такого фурору Дуано став отримувати сотні листів людей, які представлялися героями цієї фотографії та вимагали фінансової компенсації. Справа дійшла навіть до суду. Так, 1988 року одна сімейна пара подала судовий позов на Дуано з вимогою виплатити гонорар у розмірі 90 тис. доларів. Робер Дуано суд виграв, проте тоді він змушений був зізнатися, що ця фоторобота постановочна.
див. урок. Проектне мислення та створення фотокниги
На цьому судові позови, пов’язані з цим знімком, не закінчилися. Дівчина – модель Франсуаза Борне надала доказ того, що саме вона зображена на знімку, – фотографію, підписану самим фотографом, – і зажадала 100 тис. франків. Однак і в цьому випадку Робер Дуано зміг виграти суд, довівши, що заплатив обом за зйомку.
Незважаючи на успіх автора в судах, репутація фотографа як «чесного фотожурналіста та документаліста» була неабияк підірвана.
” Це поверхнева картка, такі зазвичай продаються легко як дешеві повії “, – в серцях говорив Робер Дуано про фотографію, що принесла йому популярність.
Але й на цьому історія фотографії не закінчується.
Через десять років після смерті фотографа Робера Дуано, у 2005 році Франсуазе Борне знадобилися гроші, і вона виставила на аукціон оригінальний знімок з автографом автора, очікуючи отримати за нього, за найоптимістичнішими прогнозами, близько 15-20 тис. євро.
На загальний подив, фотографію «Поцілунок біля будівлі муніципалітету» було продано з аукціону за 155 тис.євро! Купив її анонімний швейцарський колекціонер, за словами представників паризького аукціонного будинку Briest-Poulain-Le Fur.
Тож, незважаючи на слова самого автора знімка, фотографія виявилася аж ніяк не «дешевою»!
Фотограф Робер Дуано
«Погляд скоса» (Un Regard oblique) — матеріал дописала випускниця фотошколи Ірина Присяжна:
Цю знамениту жанрову фотосерію «Погляд скоса» (Un Regard oblique), без найменшої постановки, Роберт Дуано знімав два дні у червні 1948 року у галереї Ромі на вулиці Сени в Парижі. Ідею знімати скритою камерою йому підказав його друг, журналіст та письменник Робер Жіро. Ідея фотографу дуже сподобалася, оскільки він любив спостерігати та фотографувати незвичайні реакції людей. Але в той же час він був досить скромний і часто відчував незручність при фотографуванні незнайомців. До того ж у його фотографіях досить велике місце займають гумор та іронія.
Загалом він домовився з антикваром Ромі, щоб той вивісив у вітрині своєї галереї досить провокаційну картину. На ті часи така еротична сценка вважалася досить непристойною. Він сховав фотоапарат серед інших експонатів, щоб відобразити справжню реакцію перехожих на відверту картину.
За фотографіями видно, що жінки дивляться на картину з подивом, а чоловіки з цікавістю та задоволенням. Але найвідомішим став знімок, де перед вітриною зупинилася подружня пара середніх років. Жінка захоплено щось розповідає про картину, яку бачить перед собою, але чоловік навряд чи чує свою дружину. Його увага зосереджена на портреті оголеної дівчини. Ця фотографія була найбільш обговорюваною і саме вона дала назву всій серії.
Звільнений за запізнення — і став вільним
Мало хто знає, що шлях Дуано до вуличної фотографії почався зі звільнення. З 1934 по 1939 рік він працював штатним фотографом на заводі Renault у Булонь-Біянкурі: знімав складальні лінії, робітників, рекламу автомобілів — навіть отримав спеціальний дозвіл на зйомку з літака. Робота оплачувала рахунки, але тяготила його, і врешті-решт він був звільнений за хронічне запізнення. Іронія в тому, що саме це звільнення штовхнуло Дуано на вулиці Парижа — туди, де й народився весь його знаменитий стиль.
Мода, яку він ненавидів
Після війни Дуано потрапив у, здавалося б, завидну ситуацію: у 1948 році він отримав контракт з Vogue як модний фотограф. Редакція розраховувала, що він принесе в журнал свіжий, невимушений погляд — але Дуано не отримував задоволення від зйомки вродливих жінок в елегантних інтер’єрах: він надавав перевагу вуличній фотографії. Коли йому вдавалося вирватися зі студії, він фотографував дедалі більше на вулицях Парижа. Проте саме в цей період він зробив портрети Пікассо, Жана Кокто і Альберто Джакометті — знімки, що сьогодні вважаються класикою портретної фотографії XX століття.
450 000 негативів — і кожен пронумерований
Ательє Робера Дуано в Монружі — та сама квартира, де фотограф жив і працював понад п’ятдесят років, — сьогодні зберігає 450 000 негативів: пронумерованих, каталогізованих і систематизованих. Архівом керують доньки Дуано, Аннет і Франсін, які продовжують готувати виставки й книги — іноді відкриваючи для себе й публіки цілком невідомі, раніше не опубліковані серії. Із цього колосального архіву було складено найбільшу паризьку ретроспективу останнього часу: з квітня по жовтень 2025 року в Музеї Майоля в Парижі відбулася виставка «Instants Donnés» — перша ретроспектива Дуано у самому Парижі за 15 років, що включала близько 400 знімків.
Я намагався показати світ, у якому мені було б добре, де люди дружелюбні, де я зможу знайти ті добрі почуття, яких завжди прагнув. Мої фотографії були доказом того, що такий світ міг би існувати.
Робер Дуано