За підтримки Київської Школи Фотографії, Національної Спілки Фотохудожників України. Виставка Члена НСФХУ Вадима Васіна
Передісторія, розказана Вадимом Васіним:
Фотографія не завжди те, чим здається…
Мені цікава графіка… Я часто звертаю увагу на якісь графічні деталі і думаю над їхнім походженням, над їх народженням. Над їх візуальної навантаженням і їх впливом на глядача. Який сенс може нести той чи інший графічний елемент? Які асоціації, які думки і почуття може викликати він у глядача? Чи буде цей образ схожий у багатьох, або він буде кардинально відрізнятися у кожного?..
Ідея подібної серії народилася у мене давно, але я не міг зв’язати її в єдине ціле. Якою має бути фотографія, щоб її смислове навантаження була одночасно індивідуальної для кожного і в той же час загальна для всіх? Чи це має бути взагалі фотографія, як частина візуальної складової? Всі ці питання я ставив собі, але не знаходив відповіді…
Мене завжди приваблювали класичні вислови на латині. У них, в декількох словах укладено так багато сенсу. Так багато, що всього одна фраза може містити в собі більше сенсу, ніж деякі книги. І мені часом здається, що в цих «старовинних» фразах, знаходяться відповіді на всі «сучасні» питання. І найцікавіше, що зміст цих фраз можна тлумачити по-різному, стосовно тієї чи іншої ситуації і завжди цей сенс буде вірний і правильний. Можна сказати, що це – вірний еталон сенсу.
Думаючи над цими питаннями, я ходив по вулицях міста. Я дивився на стіни міських вулиць, і мимоволі почав помічати, що вони народжують у мене асоціації. Ось будівлю художнього музею, стара стіна з тріщиною і біла пляма фарбою. Старий музей … Приїжджаючи в будинок, де я народився, де виріс, в інше місто, до рідного дому №47 – я потрапляю в музей. Ці речі, ці меблі і стіни кімнат. Все таке знайоме, і все таке далеке. Останнім часом я рідко тут буваю, в музеї свого дитинства. Але мені подобаються ці почуття, які я відчуваю там і намагаюся повторити їх знову і знову, приїжджаючи в цей будинок. «І десять разів повторене буде подобатися», – згадую я фразу на латині. І ці швидкоплинні спогади мого дитинства, вони схожі на старі фотографії – маленькі, часом безглузді, але такі знайомі, теплі і рідні. А ось на стіні зображення Джона Леннона. Воно тут уже не перший рік, і кожен раз проходячи повз, я дивлюся на нього, згадую музику «The Beatles» і починаю тихенько насвистувати «Michelle». Згадую ті роки, коли я з нею познайомився. Ця музика сформувала мій музичний смак і подобається мені і зараз. Джона Леннона вбив його завзятий фанат, взявши у нього останній автограф. Колекціонер пластинок Леннона і плакатів з його зображенням вистрілив в музиканта 5 разів, дочекавшись його біля його будинку, після чого сів на асфальт і почав читати книгу «Над прірвою в житі». Джону Леннону було тоді 40 років. «Цезарю личить померти стоячи», – згадую я знамениту фразу і біографію відомого музиканта. І знову в голові виникають «фотографії минулого», «фотографії-спогади» якихось сцен, пережитих мною. Цілу історію, цілий розповідь можна згадати і «побачити»,
І тоді я почав помічати, що такі маленькі графічні деталі народжують в моїй свідомості ланцюжка думок, ланцюжки спогадів, ланцюжки «фотографій-спогадів»… Пригадуєш минулі роки, різні імена, якісь дати, номера будинків і просто числа, намагаєшся все це підсумувати , залучивши їх до якогось спільного висновку. І тоді я спробував все це зв’язати воєдино… Це повинна бути фотографія, це неодмінно повинна бути фотографія. Але фотографія не в звичному нам розумінні …
І ось я вирішив спробувати зробити серію. Серію квадратів. Ці квадрати – обривки якихось глибоких думок, обривки якихось далеких спогадів. Вони містять той чи інший «графічний елемент-фотографію», якийсь смисловий висновок і числове значення, яке тісно з ними пов’язане. Може бути, той чи інший мій квадрат дасть глядачеві зовсім іншу ланцюжок думок і спогадів, а може бути – глядач побачить ті асоціації, які випробував я. І чим більше таких ланцюжків і думок буде – тим результативніше я буду вважати всю серію.
Ідея фотовиставки Verum In Quadratum…
* Істина в квадраті…
П’ять…
■ 5 – сума перших двох простих чисел. Консерватори слідом за Аристотелем говорять про п’ять почуттях людини – слух, дотик, зір, нюх і смак. 5 – число правильних багатогранників в тривимірному просторі …
П’ятдесят п’ять…
■ 55 – сума перших п’яти квадратів (1² + 2² + 3² + 4² + 5² = 55). 55 – сума перших десяти натуральних чисел. «55 Рака» (55 Cancri, 55 Cnc) – сонцеподібним зірка в сузір’ї Рака. Під цим сузір’ям, я народився…
П’ятдесят п’ять квадратів…
■ 55 квадратів. 55 квадратів простих складових життя. 55 квадратних цеглинок, з яких побудований зовнішній і внутрішній світ. Це квадрати квадратних вулиць, квадратних будинків і квадратних кімнат. Це квадрати уривків спогадів і квадрати ув’язнених в них думок. Це квадрати, в яких об’єднані графічні асоціації з класичними висловами на латині і порядковими номерами. Це триптих візуалізації, думки і числового значення. Це єдине ціле. Ці елементи не можуть існувати окремо, як і елементи мозаїки нашої сутності. Якщо якийсь елемент втрачається, порушується цілісність і мозаїка стає безглуздою. Знайти зв’язок між цими трьома елементами кожного квадрата – для кого-то не важко буде, а комусь здасться нерозв’язним завданням. І тому, квадрати наших розумінь – такі однакові і такі різні.