З часів появи фотографії, жодні труднощі – ані важке обладнання, ані критичне ставлення громадськості не могли змусити жінок відмовитися від заняття фотографією. І хоча статистика показує, що в професії фотографа по всьому світу значно більше чоловіків, ніж жінок, у наших силах – вплинути на ситуацію. Серед студентів Київської Школи Фотографії – 90% – представниці прекрасної статі, які все виразніше виявляють свої фотографічні таланти. А поки поглянемо на відомих жінок-фотографів ХХ століття, роботи яких надихають…
У 2015 році World Press Photo і the Reuters Institute for the Study of Journalism опублікували дослідження, яке підтвердило, що фотожурналістика продовжує залишатися «чоловічою»: з 1556 респондентів 85% виявилися чоловіками. За останні кілька років ситуація змінилася. У 2016 році уряд Великобританії опублікував звіт, який показав, що 39,9% фотографів – жінки. Рік по тому фотограф-документаліст Даніелла Зальцман виступила з ініціативою Women Photograph, щоб звернути увагу на жінок в професії. Тоді ж Ребекка Дуглас написала лист в Nikon і висловила своє розчарування: на презентації D850 камеру протестували 32 фотографа, серед яких не було жодної жінки.
Імоджен Каннінгем
Imogen Cunningham (1883-1976) – американська фотографиня, відома знімками рослин, оголеної натури і промисловості, одна із засновників неформального об’єднання каліфорнійських фотографів «Група F/64», до якої входили Ансель Адамс, Едвард Уестон, Віллард Ван Дайк та інші. Імоджен Каннінгем стала однією з перших жінок, що наважилися назвати фотографію своєю професією.
Входить до списку ключових фотографів першої половини ХХ століття. Її кар’єра почалася у 1901 році в студії Едварда Кертіса в Сіетлі, де вона друкувала знімки. У 1909 році Імоджен вирушила до Німеччини у Вищу технічну школу, а після повернення відкрила в Сіетлі власну портретну галерею, яка дуже швидко здобула популярність. Імоджен по-справжньому шокувала місцеву публіку, опублікувавши свій автопортрет в стилі ню. З тих пір оголена натура стала її улюбленим жанром, хоч і не єдиним.
Багато знімків Імоджен носили скандальний характер. Вона однією з перших почала фотографувати вагітних жінок – за часів, коли демонструвати цікаве положення вважали неприйнятним. Зіткнувшись із масовим несхваленням своєї роботи, Імоджен кинула експерименти з ню та повернулася до одного з перших творчих інтересів – ботанічної зйомки. Вона відмовилася від комерційного фотографування портретів, але зробила безліч фотографій рослин, які прославили її по всьому світу.
Саллі Манн
Sally Mann (1951 р.н.) – одна з найвидатніших і найбільш суперечливих американських фотографів і володарка численних нагород в області фотомистецтва. Найбільше вона відома чорно-білими фотографіями своїх дітей, а також пейзажами і знімками, присвяченими темі розкладання і смерті.
Саллі Манн отримала ступінь бакалавра з літератури в коледжі Холлінс, але все ж своє життя вирішила пов’язати з фотографією. Її творча кар’єра почалася зі знімка оголеної однокласниці. Популярність прийшла до неї після публікації серії фотографій «Найближчі родичі», що складалася з 65 кадрів, на яких були зображені здебільшого відпочиваючі члени сім’ї Саллі.
Дуже часто вона створювала щось таке, що не завжди знаходило розуміння в суспільстві. Наприклад, знімки своїх оголених дітей, які багато хто критикував, Саллі зовсім не вважала чимось протиприродним. Вона бралася за різні жанри фотографії, у тому числі і пейзажі, які також викликали часом полярні думки. Там де вона бачить невинність, безтурботність дитинства, красу, – для багатьох це порушення меж дозволеного.
Із книги Immediate Family by Sally Mann
Мартіна Франк
Martine Franck (1938 – 2012) – одна з найвідомішіх фотохудожниць XX століття и перша жінка, яка стала членом легендарного агентства Magnum. Вона закарбувала боротьбу жінок за свої права и присвятила свою творчість тим, про кого суспільство воліє забути.
Ця талановита жінка була супутницею життя легендарного фотографа Анрі Картьє-Брессона. Мартіна народилася в Бельгії, вивчала історію мистецтва в Університеті Мадрида і в Школі Лувру в Парижі, свою фотографічну кар’єру вона розпочала в 1963 році в паризькому Time-Life, виступаючи в якості асистента, але дуже скоро занурившись в самостійні зйомки світу моди і театру. Вона почала свою кар’єру в якості чудового фотографа, пропрацювавши помічником багатьох легендарних майстрів.
Вона працювала в жанрах портретної, ландшафтної та репортажної фотографії. Вона вісвітлювала боротьбу жінок за свої права, а улюбленою темою її творчості стали зворушливі портрети людей похилого віку. Вона часто робила акцент на жвавому погляді та вирази обличчя в же немолодої людини, підкреслюючи силу особистості.
Її унікальному стилю притаманна ретельна побудова кадру і композиції. На відміну від багатьох фотографів того часу, які в гонитві за сенсацією змагалися з телебаченням, Франк створювала фотографії поза часом, які й сьогодні не втрачають своєї актуальності
Беттіна Реймс
Bettina Rheims (1952 р.н) є популярною і авторитетною французькою фотографинею.
Народилася Беттіна Реймс у Парижі в респектабельній родині. Її батько Моріс Реймс був відомим істориком мистецтва, що безсумнівно заклало основи її любові до фотографії.
До того, як стати фотографом, Беттіна працювала моделлю, журналістом і галеристкою. Відома, як провідний фотограф-портретист музикантів і акторів. Свою творчу кар’єру вона почала ще у 1978 році, у той час Беттіна фотографувала стриптизерок і акробаток, саме ці картини виставлялися на її першій виставці.
Беттіна Реймс прославилася як фотограф, чиї роботи вразили естетичними канонами жіночого портрету, об’єднавши красу і недосконалість в одному знімку. Вона фокусує увагу на жіночому тілі, занурюючи його в безглузду обстановку, змушуючи оголюватися і приймати штучні, провокаційні пози. Її творчість можна назвати скандальною і революційною.
Беттіна неодноразово піднімала тему збочення, наприклад у фотоісторії Chamber Close, розказаної від імені паризького вуайериста, або в серії знімків INRI, що відбила біблійні сюжети в повсякденному житті транссексуала. У 90-х вона звела у культ андрогінний образ дівчинки-підлітка і зробила стиль унісекс постояльцем журнальних сторінок, посунувши класичну сексуальність.
Кандіда Хефер
Candida Hoefer (1944 р.н.) – одна з визнаних класиків сучасної німецької фотографії, випускниця Дюссельдорфської Академії Мистецтв і учениця Бернда і Хілли Бехер. Широку популярність їй принесли фотографії інтер’єрів громадських будівель, в яких художниця намагається зловити зв’язок між людиною і простором, в якому вона існує.
Пустельні громадські інтер’єри на роботах Кандіди Хефер представлені поза своєю функцією, вони застигли у формальній досконалості. За рахунок піднятої точки зйомки і довгої витримки створюється відчуття, що від погляду не висковзає жодна деталь. Вивірена, симетрична композиція, біле холодне світло (фотохудожниця використовує лише ті джерела освітлення, які є на місці зйомки) пом’якшують тяжкість безмовності. Це інтенсивне і глибоке переживання порожнечі.
Фотографії Хефер виглядають привабливими і водночас відштовхують глядача. Важко уявити себе в просторі цих знімків: вони не апелюють до тілесного і емоційного досвіду, але закликають до максимально зосередженого зорового розуміння. Побічний, незацікавлений погляд в роботах Кандиди Хефер – це головна умова естетичного сприйняття.
Сабіна Вайс
Sabine Weiss (1924 р.н.) – безперечний авторитет у світі фотографії, чиї виставки незмінно проходять з аншлагами, а зроблені нею знімки зберігаються у музеях по всьому світу – в Нью-Йорку, Парижі, Лондоні, Цюріху, Чикаго, Кіото …
Народилася Сабіна Вайс у Швейцарії і почала фотографувати в 12 років, купивши першу камеру на кишенькові гроші. Спочатку їй допомагав батько, пізніше вона освоїла фотографічну техніку під керівництвом Фредеріка Буассон і в 1946 році переїхала до Парижу. Співпрацюючи з масою європейських і американських видань, вона публікувалася в Vogue, Match, Life, Time. Вона подорожувала по світу в якості фотожурналіста.
Її роботи, переважно чорно-білі, характеризуються жорстким кадруванням, особливим світлом і настроєм. Її приваблювала повсякденність, вона любила людські емоції, змішуючи поезію і точну соціальну спостережливість. Вона перетворила фотографію у стиль життя: довгі прогулянки по вулицях, вночі, у пошуках сюжетів – найрізноманітніших, але завжди стосуються людини. Сабіна Вайс увійшла в групу так званих фотографів-гуманістів.
Яскравою ілюстрацією її таланту слугує історія з однією з найвідоміших фотовиставок в історії. Йдеться про бієнале «Сім’я людей» (1955 р.), для якої найрізноманітніші фотографи з усього світу надіслали понад 2 000 000 знімків. Однак в остаточну версію виставки увійшли лише 503 роботи, і автором трьох із них була Сабіна Вайс. Сама вона зізнається, що їй завжди найбільше цікавили природність ситуації і справжні почуття людей. А тому вона і не приховувала свого прохолодного ставлення до сучасної фотографії, надто захопленої, на її думку, конструюванням кадру і об’єктів в ньому.
Сара Мун
Сара Мун вважає за краще статику. Вона прагне не зловити рух в динаміці, а зафіксувати момент. Фотохудожниця відзначала, що ідеальним для неї був би кадр, де абсолютно нічого не відбувається. Але таких знімків немає, адже у всього є якийсь початок.
Вівіан Сассен
Viviane Sassen (1972 р.н.) – одна з найцікавіших постатей в сучасній модній фотографії. Голландська мисткиня, яка живе в Амстердамі та працює як у світі фотографії моди, так і в образотворчому мистецтві.
Вона відома тим, що використовує геометричні фігури, часто абстракції тіл. Її образи яскраві, винахідливі і сюрреалістичні. Її унікальний візуальний стиль побудований на поєднанні глибокого почуття пластики і роботи з тінями. Розмиваючи межі між рекламою, модою і образотворчим мистецтвом, а також документальною фотографією, спокусливі і тривожні зображення Сассен викликають у глядачів емоційний конфлікт. Фотографії Вівіан Сассен можна побачити в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку і на сторінках журналів Vogue, Purple Diary і Pop , вона знімала кампанії для Acne Studios і Missoni. Вівіан Сассен входить до списку 100 сучасних жінок-фотографів, обраних Королівським фотографічним товариством Великобританії.
Ilse Bing
Серед фотографів, які сформували сучасне культурне поле і систему поглядів на мистецтво, не так багато жінок, і вже тим більше тих, хто працював з вузькоформатними камерами. Ільзу Бінг (Ilse Bing) (1899 – 1998) називали «королевою Leica» – саме такий рідкісний представник професії, чиї роки творчого розквіту припали на епоху між двома великими війнами ХХ століття.
Ільза Бінг народилася у франкфуртській єврейській родині. Вона не відразу усвідомила в собі покликання. Поважна і шановна рідня готувала дівчинці, без сумніву, гідний шлях – Ільза вчилася у відомому місцевому університеті і вивчала фізико-математичні дисципліни. Незабаром вони їй набридли і дівчина перевелася на факультет мистецтв .
Збираючи матеріал для роботи, вона і взяла до рук камеру. Спочатку це була модель Voigtlander, а незабаром її змінила невелика і компактна Leica. У той час фотокамера продавалася лише три роки, але вже прославилася революційним 35-міліметровим форматом і можливостями для ручної зйомки об’єктів, що рухаються.
Створивши більшість своїх найбільш відомих робіт в авангардистському Франкфурті та Парижі, захоплена сюрреалізмом, вона доповнила ці течії своїм ні на що не схожим баченням.
Монохромні, геометричні, зі складною, ламаної композицією і тривожним настроєм фотографії Ільзи Бінг – справжні витвори мистецтва. Вони багатошарові і незвичайні. Автор часто використовувала нетипове для того часу кадрування, задіяла різкість природного світла і сміливо працювала з перспективою.